Читати книгу - "Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України"

Протягом IX–III ст. до н. е. у Криму жили племена таврів (від грецького слова таброс – тур, бик). Перші відомості про них надає Геродот: розповідає, як таври відмовилися допомагати скіфам у боротьбі проти перського царя Дарія.

У другій половині І тис. до н. е. в таврів розпочався перехід до рабовласництва, виокремилась аристократія, котра об’єднала таврійські племена й відіграла важливу роль у боротьбі з Римом. Таври мали непрості відносини й зі своїми могутніми сусідами – скіфами та сарматами, однак їхні гірські племена зберегли свою незалежність до перших століть нашої ери.

Таври були працелюбними й мужніми людьми, займалися в горах скотарством, у долинах – землеробством, а в прибережних районах – рибальством. Вони були майстерними гончарами, ткачами, виготовляли речі з каміння, деревини та інших матеріалів. За свідченням Геродота, таври займали територію, що видається в море між Керкінітідою та Херсонесом Скелястим, тобто між Євпаторією та Керченським півостровом. Історик згадує про варварські звичаї цього народу – приносити в жертву богині Партенос (Діві) мореплавців, які зазнали кораблетрощі біля їхніх берегів, та еллінів, захоплених у полон у відкритому морі.

Жили на теперішній українській землі і греки. З VIII ст. до н. е. греки заселили узбережжя Середземного моря, а згодом інші землі, заснували на Чорному морі міста-колонії Синоп, Трапезунд тощо.

Переселенці заклали міста Істрію в пониззі Дунаю та Борисфен на сучасному острові Березань під Очаковом, Ольвію поблизу сучасного села Парутиного (Миколаївська область), Пантікапей (сучасна Керч), Кафу (Феодосія). З’явилися міста Tip (нині – Білгород-Дністровський), Керкінітід (теперішня Євпаторія), поблизу сучасного Севастополя виник Херсонес Таврійський. У V ст. до н. е. Пантікапей підкорив міста Фанагорію, Тірітаку, Корокондаму тощо (загалом понад 20 міст-держав і колоній) і утворив Боспорське царство.

…за гарний клімат греки назвали Чорне море Понтом Евксинським (гостинним морем)? Азовське ж море вони іменували Меотійським морем (озером) за назвою місцевих племен – меотів.

У VI–III ст. до н. е. рабовласницькі грецькі міста-держави активно розвивалися. Греки освоюювали нові землі, відбудовували занепалі сільські господарства, створювали помістя, торгували з землеробськими племенами, з містами Пергамом, Самосом, Косом і навіть єгипетською Александрією. Наприклад, Ольвія у великій кількості вивозила зерно і продукти, ввозила прянощі, оливки, вина, олію, святковий посуд тощо.

Швидко розвивався Херсонес. Основною галуззю міського господарства було виноградарство. Зерна вирощували небагато, тільки для власних потреб. Важливе значення мали морське рибальство, рибозасолювальний і соляний промисли. Херсонес мав міцні торговельні зв’язки з Кримом, Північним Причорномор’ям, із іншими грецькими містами.

Досить розвинутим у Боспорському царстві було суднобудування. Тільки в Пантікапеї діяли доки, де одночасно могли будувати або ремонтувати близько 30 суден!

Античні міста-держави залишили глибокий слід в історії України та всієї Східної Європи. Греки принесли на причорноморські землі найрозвинутішу на той час культуру, кожне місто мало своїх поетів, музикантів, художників, артистів, учених, у великій пошані була фізична культура.

У ІІІ ст. у причорноморські степи прийшли племена готів. Їхня навала розпочалася в 230 р. Готи проіснували на цих землях до 375 р.

Наприкінці І – на початку ІІ ст. готи просунулися у Західне Полісся, на Волинь і далі. За деякими гіпотезами, волинські слов’яни тікали від них на південь, у Подністров’я, і навіть на Нижній Дунай.

У своїй праці «Гетика» готський історик VI ст. Йордан описав тривалу мандрівку готів через безкраї болота (очевидно, поліські), де втопилося багато людей. Йордан відзначав, що готи постійно воювали з навколишніми племенами, просувалися до Скіфії з жінками й дітьми і досягли Причорномор’я.

У другій половині III ст. готи розділилися на дві гілки – остготів (остроготів) і вестготів (візіготів, везиготів). Від середини ІІІ ст. готи здійснювали численні напади на римські провінції в Подунав’ї, а наприкінці ІІІ ст. постала готська держава – імперія Германаріха.

Готів повністю розгромили племена гунів та антів близько 375 р. Найперші відомості про гунів подає давньогрецький географ II ст. Птолемей. На своїй карті він позначив їхні володіння в околицях Дніпра. Інший географ II ст. – Діонісій Періеґета – вказав, що гунни займали західний берег Каспійського моря. Вірменські історики згадують гунів під назвою гунки.

Гуни остаточно знищили грецькі міста. Уцілів лише Херсонес.

…дехто з дослідників вважає, що саме для захисту від гунів збудували Велику Китайську стіну?

Безперечно, найвідомішим вождем гунів був Атілла, який правив протягом 434–453 рр. Він відзначився тим, що завоював Римську імперію, ставши імператором (445–453) і зробивши державу гунів однією з наймогутніших. Гуни вважали Аттілу надлюдиною, володарем меча бога війни,